Чемпіон України по заочним шахам (1988)
Майстер спорту України
Міжнародний майстер ІКЧФ
Член збірної команди України
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Народився 30.12.1939 р. на Полтавщині в селі Селещено. До школи ходив в с. Родаково, що під Луганськом, там і навчився грати у шахи. Вчителів у мене ніколи не було. Шахову науку опановував самостійно, читаючи книжки.

У 1956 р. відразу після закінчення школи вступив до Харківського медичного інституту. За час навчання відвідував шаховий клуб, де знайшов багато друзів, там і став першорозрядником, відстоював честь інституту.

Інститут закінчив у 1962 р. і потрапив до Таджикистану, де працював головним санітарним лікарем ГБАО. Приймав участь у 3-й Спартакіаді СРСР у складі збірної Таджикистану (Москва, 1964 р.). Запам'яталась нічия з чемпіоном Москви гросмейстером Є.Васюковим, оплески москвичів, фотографія.

У 1965 р. повернувся на Україну в Луганськ. Грав у чемпіонатах міста та області. Далі 9 років займав посаду головного державного санітарного лікаря Біловодського району і в шахи практично не грав. Після повернення до Луганську в 1976 р., де я і досі працюю в обласній санепідемслужбі на посаді лікаря, з 1982 р. знову став постійно відвідувати шаховий клуб та грати у турнірах. Став кандидатом в майстри.

Весною 1984 року, коли мені вже було 44 роки, інструктор нашого шахового клубу, один з перших чемпіонів України в шахи за листуванням Леонід Ременюк (він і досі там працює) умовив мене зіграти за листуванням. Чим мені сподобалась заочна гра? Посилання на втому після роботи, неприємні "зєвки" під кінець турніру мені вже не загрожували, а це для мене було головним! Саму першу партію у півфіналі я все ж програв (не врахував сильний хід суперника) і тут я зрозумів, як потрібно грати. Запасся літературою, журналами, інформаторами і поїхало! Для розуміння шахів сильний вплив залишила книга Німцовича "Моя система" - ця книга замінила мені буквально все, ліпшого наставника і не знаю. А за листуванням ще головне – спочатку грамотно розіграти дебют, а розраховувати на те, що в гіршій позиції можна ще якось викрутитись - "дохлий" номер, спуску вже ніхто тобі не дасть!

Про норму майстра спорту СРСР - особлива розмова. Щоб її виконати мені прийшлось: стати чемпіоном України і завоювати єдину путівку до півфіналу чемпіонату СРСР; в півфіналі чемпіонату СРСР зайняти мінімум друге місце, щоб потрапити в І лігу фіналу чемпіонату СРСР, де вже грали майстри; а в І лізі чемпіонату СРСР для виконання встановленої норми майстра спорту надо було бути ще і у числі переможців. І парадокс. Коли я все це пройшов і дійшов до вищої ліги, то СРСР вже перестав існувати, і Київ мені присвоїв звання майстра спорту України. Потім Р.М. Колесніков у своїй книгі «Заочні шахи в Україні» напише, що я - перший, кому вдалося стати єдиним «чистим» майстром спорту за листуванням (решта зразу стали міжнародними майстрами ІКЧФ або були до того «очними» майстрами). В фіналі (вища ліга) чемпіонату СРСР, який вже був названий міжнародним турніром - Меморіалом Романова І.З. (1994-98рр.) зіграв без жодної поразки, розділив 4-6 міста і перевиконав норму міжнародного майстра ІКЧФ. Взагалі, на всьому шляху від півфіналу чемпіонату УРСР до фіналу вищої ліги чемпіонату СРСР я одержав лише дві поразки.

Дуже сумно закінчились мої особисті турніри. У 4-му кв. 1996 та початку 1997 років у нас не виплачували зарплатню бюджетникам (лікарям та вчителям). Більше 4-х місяців я з дружиною (теж медик) не отримували ні копійки! А я вже розпочав за підсумками турніру WT/M/GT/262 гру у півфіналі особистого чемпіонату світу.

Кошти закінчились, їх не вистачало навіть на конверти за кордон. Ніхто, навіть облспорткомітет, допомогти мені не зміг, і я, зібравши останні копійки, повідомив спочатку в Москву С.Я. Гродзенскому, що дякую за запрошення, яле я вимушений через відсутність коштів відмовитись від подальшої гри в новому чемпіонаті тепер уже не СРСР, а СНД. А потім повідомив усім своїм суперникам про вихід з півфіналу світу, а судді поляку Witold Bielecki направив докладний лист про те, що вимушений припинити гру у цьому турнірі і не зі своєї вини (турнір розпочався тільки рік назад). Суддя мені не відповів, а потім вже через пару років я взнав, що він наплював на мої пояснення і справно в турнірній таблиці проставив мені 14 нулів, тим самим понизивши мій рейтинг з 2520 до 2390. Це було вже занадто! Що ж тепер? Починати все з самого початку? Такого бажання у мене вже не було. Вирішив грати тільки за збірну України, якій мною віддано стільки років.

За збірну команду України я почав грати з липня 1986 року. Спочатку дружній матч з Швейцарією (1986-89 рр.), з командами Біларусь (1987-88 рр.), США (1989-91 рр.), Франції (1989-91 рр), Польщі (1990-92 рр.) потім командний турнір «Дунай–річка дружби» (1990-95 рр.), 10-й (і останній) командний чемпіонат СРСР (1991-93 рр.). Грав також у матчі СРСР – ГДР (1989-92 рр.). А після того, як Україна стала незалежною державою, ще відстоював спортивну честь збірної команди України у 12-й (1992-97 рр.), а потім у 13-й Олімпіадах ІКЧФ.
 
На 13-й Олімпіаді гралось легко, до того ж вперше за останні роки це був один-єдиний турнір, у якому я грав. Адже раніше я грав у декількох турнірах відразу і число одночасних партій, що грав, досягало до півсотні. У підсумку я ще раз підтвердив свій клас, знову явно перевиконав норму IM, і знову зіграв усі партії без поразок. Вцілому в грі за листуванням мною зіграно 150 партій з рахунком +75-9=66.

Не станься зі мною того, що сталось в півфіналі чемпіонату світу, коли втратив з такою працею завойований рейтинг, можливо, поборовся б ще й за звання гросмейстера.  

В кінці хотів би добавити, що гру в шахи за листуванням в ті роки ніяк не можна зрівнювати зі грою зараз, коли на допомогу шахістам прийшов комп’ютер. Щоб дізнатися про всі новинки в тому чи іншому дебюті треба було перегорнути гору книжок та журналів. А зараз на це витрачаються хвилини. Та і грати приходилось, тільки надіючись на свою голову. Ніяких помічників не було.