Наша зустріч з добродієм Олександром Кравченком відбулася 20 липня на свято День шахів відразу після Дня тренера. Привітавши зі святами ми почали спілкуватися. В цей час відбувався черговий турнір який організував Олександр. Змагання проходило в розкішному новому будинку торгового центру який дуже прикрасив старовину вулицю Глибочицьку на Подолі, без якого, як відомо, Київ неможливий.

Ліга Каштанового Коня у місті каштанів!

— Шановний Олександр! Розповідайте про ваші чудові плани охопити шахами переважну більшість наших дітей!
— Насправді все дуже просто: я хочу, щоб у кожної дитини був шанс. Шанс навчитися думати, аналізувати, помилятися й виправлятися. Шахи — це не лише про фігури й дошку, це про характер, стратегічне мислення, витримку. Ми вже працюємо над тим, щоб зробити шахи доступними в кожному мікрорайоні, не лише в центрі Києва, а й там, де про гуртки іноді й не чули. Я вірю, що діти, які грають у шахи, краще справляються з життям. Тож це навіть не план — це місія.

— Які головні проблеми в цьому і яка вам необхідна підтримка?
— Найбільша проблема — це нестача стабільної інфраструктури. Школи зацікавлені, діти горять, батьки підтримують — але часто немає де грати, немає з чого платити тренерам гідну зарплату, немає інвентарю. Ще одне болюче місце — інформаційна підтримка. Багато людей просто не знають, що поруч уже є сильний шаховий осередок. Ми дуже відкриті до партнерств — з меценатами, з бізнесом, з медіа. Нам потрібні не тільки кошти — нам потрібні однодумці.

— А звідки у вас така любов до шахів і коли почалося ваше захоплення грою мудрих?
— Це як перше кохання. З’явилося рано й нікуди не поділося. Почалося ще в Криму, в дитинстві. Я не був супер-дитиною-шахістом, але щось у цій грі мене тримало. Може, відчуття глибини. Можливість сісти за дошку й хоч на годину стати рівним з будь-ким — навіть з дорослим. Потім були перерви, інші справи, але шахи завжди повертались. А тепер я просто живу цим.

— Розкажіть про свій шаховий клуб на Троєщині, про своїх учнів, які вже мають серйозні успіхи за шахівницею.
— Наш клуб на Троєщині — це не просто про шахи. Це про довіру, розвиток і відчуття дому. У нас займаються діти від шести років, і вже є переможці міських турнірів, призери всеукраїнських змагань. Але я найбільше пишаюся тим, як вони ростуть як особистості. Дехто з них став лідером у класі, хтось навчився не здаватися після поразки. А головне — в них горять очі. Для мене це важливіше за медалі.

— А взагалі дивлюся, ваші турніри відбуваються по всьому Києву. Важко домовлятися з власниками шикарних місць для гри?
— Скажу так: усе залежить від людей. Є ті, хто з перших хвилин каже: «Це круто! Робіть!». А є ті, хто дивиться на шахи як на щось «нудне» чи «для пенсіонерів». Але з кожним турніром ми доводимо, що шахи — це і красиво, і престижно, і по-справжньому живо. І коли люди бачать, як діти грають у галереях, коворкінгах чи на дахах бізнес-центрів, — вони вже не питають «навіщо», вони питають «коли ще?».

— Один з найголовніших пунктів вашої своєрідної програми — повернути за десять років шахову корону в Україну…
— Це звучить сміливо, але я в це вірю. Не тому, що ми найкращі — а тому, що ми можемо стати найкращими. Україна має феноменальних шахістів, величезний потенціал, талановиту молодь. Але для того, щоб був чемпіон світу, треба не один талант, а ціла система: тренери, турніри, спаринги, підтримка, увага. Ми закладаємо фундамент. І якщо все складеться, через 10 років в Україні знову з’явиться ім’я, яке гримітиме в усьому шаховому світі.

— А шахове життя Києва і Криму, де ви раніше жили, відрізняються?
— Відрізняються, звичайно. У Криму було затишно, дуже багато сильних тренерів, але інфраструктура — обмежена. У Києві — більше можливостей, більше гравців, більше шуму. Але є одне спільне — шахова душа. І там, і там я бачив, як діти грають годинами без перерви, як після поразки не плачуть, а сідають за комп’ютер і розбирають партії. Це надихає.

— На ваш погляд, інтелект дітей, які грають у шахи, й не грають, чимось відрізняється?
— Важливе уточнення: гра в шахи не робить тебе розумнішим автоматично. Але вона точно прокачує мислення, пам’ять, уважність. Діти, які грають у шахи, частіше вміють зосереджуватись, краще планують, легше справляються зі стресом. Тож це не про IQ, а про інструменти. І ті, хто грають, просто мають більше таких інструментів у своєму рюкзаку.

— А зараз спонсорів і меценатів для проведення шахових турнірів важко знаходити? Які аргументи ви їм кажете, щоб заохотити?
— Скажу чесно: нелегко. Шахи — не футбол і не глянцева подія. Але коли ми показуємо результати, емоції дітей, атмосферу турнірів — це працює. Я кажу партнерам просто: «Ви не просто даєте гроші. Ви інвестуєте в покоління». І якщо вони бачать в цьому цінність — стають друзями, не просто спонсорами.

— Розставте за своєю симпатією цих шахістів, починаючи від найулюбленішого: Штейн, Таль, Бронштейн, Карпов, Корчной, Карлсен, Пономарьов, Каспаров, Іванчук, Фішер.
— 1. Таль — за магію.
2. Іванчук — за геніальність і непередбачуваність.
3. Фішер — за революцію в шахах.
4. Каспаров — за енергію.
5. Штейн — за глибину.
6. Бронштейн — за стиль.
7. Корчной — за характер.
8. Карлсен — за універсальність.
9. Карпов — за логіку.
10. Пономарьов — повага, але ще не легенда.
Бліцанкета
1. Улюблена риса характеру в людині — Чесність
2. Ваша домашня тварина — Кішка
3. Чи вірите астрологічним прогнозам — Трохи є щось в цьому
4. Улюблене жіноче ім'я — Олена
5. Улюблене місце відпочинку — Греція
6. Найкрасивіше місто світу — Київ
7. Улюблені місця в Києві — Парк Перемоги, Парк Наталка
8. Улюблений вид спорту — Шахи
9. Улюблена телепередача — Чесно, не дивлюся ТБ
10. Улюблений фільм — «Краще не буває» з Джеком Ніколсоном, 1997 рік
11. Улюблені співак і співачка — Стінг, Елла Фіджеральд
12. Улюблена пора року — осінь, оксамитовий сезон
13. Улюблене свято — День народження дітей
14. Улюблена марка автомобіля — Jeep
15. Театр чи кіно — Кіно
16. Улюблена страва — Аджарський хачапурі
17. Улюблений напій — Вода
18. Улюблений стиль одягу — Джинси, сорочка і кеди
19. Улюблений колір пристрасті — Жовтий
20. Які знаєте іноземні мови — англійська, трохи грецька
21. Фунікулер чи річний трамвайчик — Річний трамвайчик
22. Улюблений вислів — Життя надто коротке, щоб витрачати його на дрібниці
23. Який ваш улюблений кумир — Не створюю собі кумирів
24. Ви щось колекціонуєте — Постери кіно, Аркадні ігрові автомати
25. Кава чи чай — Скоріше кава
26 Яка мелодія стоїть на вашому телефоні — Стандартна
27. Улюблений український політик — Не маю вподобань серед українських політиків, бо вони не створюють політику, на мій погляд.
28. Побажання нашим читачам — Живіть своїм життям, не намагайтеся жити за шаблонами інших
29. Мрія на цей рік — Хочу створити Центральний Київський Шаховий Клуб
30. Розкажіть свій улюблений анекдот — - Йося, давно не бачились! Скільки років пройшло? Може по рамочці конячку? - Чому б і ні… - Ну ні так ні

"Це неймовірні почуття, коли зернятко зростає на твоїх очах Гордість за дітей і за те, що йдеш правильним шляхом. Те, що створюєш, дає плоди. Я зараз як та господиня, яка посадила у себе на підвіконні полуницю, а вона раз і проросла
Ці діти починали свій спортивний шлях на моїх очах. І завжди були поруч. Я бачив їх зльоти і падіння, сльози і радощі. А сьогодні Іванка привезла бронзу Чемпіонату України, а Артемій, лідер нашої збірної, першим серед одноклубників виконав І-й розряд!
Є привід пишатися! Є привід подякувати тренерам, батькам. За ваші вміння і терпіння. Дякую!"
Дякую й вам Олександре за цю шикарну зустріч! Хай ваші мрії збуваються!
Дмитро Нагорний