У світі заочних шахів, ім’я Рудольфа Колеснікова одне з найвідоміших. За свою довгу спортивну кар’єру, маестро зіграв тисячі партій, написав тисячу публікацій на шахову і не лише тему, відсудив сотні різноманітних турнірів. Він має звання заслужений тренер України, міжнародний арбітр відразу ФІДЕ та ІКЧФ. Віце-президент Міжнародної асоціації шахістів-інвалідів. Автор книжки «Заочні шахи в Україні». У 1994 р. вихованка Колесникова Галина Лоїк, стала у Чехії першою українською чемпіонкою Європи серед шахістів з вадами здоров’я.
Народився Рудольф Миколайович у 1938 р. у Тбілісі. По закінченні школи зі срібною медаллю вступив на навчання до Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту, як вважалося, на найважчий факультет — «Мости і тунелі». Влітку 1957 р. за поїздки студентів до Казахстану на цілину юнак запропонував організувати у потязі шахово-шашкові турніри. І сам став їх суддею. Відтоді й розпочалася його суддівська кар’єра у шахах. На той час він був уже не новачком, бо почав займатися грою мудрих з десяти років. Напам’ять вивчив посібник Майзеліса і Юдовича. Разом з майбутнім гросмейстером Володимиром Багіровим переміг на всесоюзній шаховій олімпіаді «Піонерської правди». Займався у відомих майстрів і тренерів Віктора Гоглідзе, Миколи Сорокіна та Михайла Шишова. Був кандидатом у юнацьку збірну команду Грузії.
Коли Колесніков закінчував інститут, у Тбілісі запросили прочитати лекції й дати сеанси одночасної гри львівського гросмейстера Леоніда Штейна, котрий, дебютувавши на чемпіонаті СРСР, поділив 3—4 місця з одеситом Юхимом Геллером. Молодому шахісту єдиному вдалося виграти у сеансера дві партії, за що й отримав безоплатну путівку в Ленінград, де познайомився з чудовою дівчиною Валентиною. Гра з львівським гросмейстером дала поштовх до вибору місця роботи при розподілі випускників інституту. Спекотного серпня 1961 р. молодий спеціаліст разом з кількома іншими прибув на роботу на Львівську залізницю. Незабаром майже всі вони повернулися додому, а Рудольф Колесников залишився. До Львова переїхала і ленінградська подруга, яка згодом стала його дружиною. Перелік цих надзвичайно шахових міст Радянського Союзу, безумовно допоміг у подальшому Рудольфу Миколайовичу, як і знайомство з великим Леонідом Штейном, який став згодом одним з найсильніших шахістів світу.
Якщо у робочих справах Рудольф Миколайович об’їздив усю Україну, то через пристрасть до шахів — не лише весь Радянський Союз, а й країни Європи, що за радянських часів для простого інженера було фантастикою. З ностальгією згадує грандіозні шахові фестивалі у Чехії, Франції, Югославії, Нідерландах, всесоюзні суддівські семінари у Ленінграді, Алмааті, Кишиневі та Саках, в яких брав участь. Там майбутній метр з шахів познайомився з багатьма цікавими людьми, зокрема з чемпіонами світу з шахів Михайлом Ботвинником, Гаррі Каспаровим, Анатолієм Карповим і Михайлом Талем. Про почерпнуте при спілкуванні з ними та про свої враження від подорожей він розповідав у багатьох газетних публікаціях. А також про спілкування із земляками, львівськими видатними гросмейстерами Олександром Білявським, Васием Іванчуком, Олегом Романишиним, Мартою Литинською, які бували у нього вдома, з ними він їздив на турніри.
І, звісно, його улюблена гра за листуванням. «Непосвячений, напевне, думає, що це така собі легенька гра, — каже Рудольф Миколайович. — Сидиш удома — і спокійно перебираєш варіанти ходів, а потому відсилаєш листа. Насправді ж це зовсім не так». Щодня він отримував понад 10 листів з різних куточків нашої держави і світу. Щоб дати відповіді на них, потрібно було добре помізкувати. Виважено продумані ходи й розв’язки партій давали йому змогу ставати переможцем і призером всесоюзних та українських змагань, європейських турнірів класу майстрів, навіть фіналістом чемпіонату Європи. Йому доручали бути головним суддею багатьох заочних турнірів та обирали віце-президентом Української асоціації заочних шахів. На основі набутого досвіду про нюанси цієї гри арбітр-практик розповів у книзі «Заочні шахи в Україні», яка швидко розійшлася серед шахістів. Замовлення на книгу надходили не лише з країн СНД, а й із Австралії, США, Канади та Німеччини. Прочитавши її, відомий український громадський діяч Юрій Семенко, який тоді мешкав у Німеччині написав автору: «Вами зроблено для України більше, ніж федераціями, які живуть за рахунок шахів».
Під час суддівства в «очних» і заочних змаганнях через Колесникова пройшло не одне покоління шахістів. Він належить до тих фанів шахів, без яких важко уявити проведення змагань і зростання юних талантів. Нині він ще й міжнародний майстер, єдиний, мабуть, у світі арбітр у подвійному статусі — Міжнародної шахової федерації та Міжнародної федерації заочних шахів (раніше цей статус мали бельгієць О’Келлі й естонець Вахесаар).
«Скільки себе пам’ятаю, шахи були завжди поряд. Вони нагадували мені корабель, таку собі каравелу, а себе бачив за штурвалом. Крізь шторми та хвилі плив відкривати нові землі. Дружня команда, пішаки – матроси, ферзь – перший помічник, ладья – боцман. В десять років переміг на всесоюзній шаховій Олімпіаді «Піонерської правди». Займався у відомих тренерів, був кандидатом до юнацької збірної Грузії. В 1956-ому вступив до Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту (нині ГПІ – Грузинський політехнічний інститут). Чи міг уявити, що зробивши цей вибір, поїду за направленням до Львова, де на протязі сорока років працюватиму у службі колійного господарства? Близьких шахи не зачарували. Нічого, нервову систему зберегли здоровішою, – сміється Рудольф Миколайович, – хоча існує якась магія цифр. Дні народження дітей співпадають з датами Карпова і Каспарова. Дякую своїм рідним, що завжди розуміли, шахи для мене не просто хобі».
А найголовніша мрія львів’янина, написати нову, сучасну книгу про заочні шахи України. Зібрано безліч цікавих матеріалів. Побажаємо Рудольфу Колеснікову здоров’я і втілення планів у життя. Дуже багато шахістів чекає на цю книгу!
Друзі шахісти