Рахунок ФЗШУ

Членські, турнірні, благодійні внески перераховуються на розрахунковий рахунок Федерації заочних шахів України. Одержувач платежу – ГО ФЗШУ рахунок 26001300239722 в ТВБВ №10026/066 ГУ по Києву АТ"Ощадбанк"; МФО 322669; код ЄДРПОУ 26395770 Увага!

Рудольфу Колеснікову - 80
Написав Президент ФЗШУ Кошмак Ю.Б.   
Вівторок, 13 лютого 2018, 17:37

                                

                                           Шановний Рудольф Миколайович!

           Від імені Федерації заочних шахів України прийміть щирі вітання із знаменним ювілеєм!  

     Ми цінуємо Вас, як  неординарну особистість, невтомного організатора, який віддав служінню заочним

     шахам більше  60 років свого   життя і досі продовжуєте     займатись цією благородною справою!

     Впевнені, що Ваш організаторський потенціал, життєвий та професійний досвід, невичерпана енергія й

      надалі  служитимуть популяризації українських заочних   шахів.

     Бажаємо Вам, шановний Рудольф Миколайович, здоров’я й добробуту, здійснення нових творчих

     задумів, довгого   служіння мудрій грі!

     З повагою, президент ФЗШУ Кошмак Ю.Б.

 

               

 

  До 80-річного ювілею інтерв’ю Колесникова Р.М.

      - Що для Вас шахи?

 

Не буду повторювати слова чемпіонів про життя і шахи, тим більше, що я пропрацював 40 років в мостовипробній станції Львівської залізниці.
Шахи для мене, як і для багатьох, були спочатку розвагою, потім хоббі, а на більш високих рівнях вже роботою, цікавою і… виснажливою. І за шахівницею, і за суддівським столиком. Безумовно, якщо не халтурити і не ухилятися від відповідальності. Та я завжди працював з перенавантаженням, навіть, «ганявся за 2-3 зайцями». Але про це окрема розмова.

 

- Ви двічі міжнародний арбітр. Коли і як це у Вас вийшло?

 

Вийшло це після багаторічної роботи, причому з затримками, так як я нічого не формував. В вересні 1999 року майже одночасно відбулися 2 Конгреси: в Швейцарії – ІКЧФ та в Катарі – ФІДЕ. І мене зразу повідомили про матеріали від Києва. Це затягнулось чомусь аж на два роки, за котрі встигли оформитись 2 інших українця, а я відсудив ще дві Всесвітні дитячі Олімпіади в Артеку, чемпіонат світу серед опорників (шахістів з порушенням опорно-рухового апарату) в Чехії, супермеморіал Леоніда Штейна 17 категорії та інші міжнародні турніри у Львові і Алушті.
Допомогли мені оформитися два Леоніда – Боданкін і Тимошенко. Поштовхом послужила і моя велика резонансна стаття «Лихо в тім, що Київ не є шаховим центром України», опублікована в київській «Спортивній газеті» в лютому 2001 року перед з’їздом Федерації шахів України. А взагалі, треба відмітити, що у львів’ян «всю дорогу» непрості відносини з київськими чиновниками.

 

- Один Ваш амбіційний колега якось некоректно виразився, що Ви заробили арбітра за головсекретарство.

 

Так, я на багатьох великих змаганнях був головосекретарем, так як виголошувати промови на відкриттях і закриттях турнірів мені було тяжко через заікання. І тому часто працював тандемом, дуетом з Олексієм Барташниковим, Віктором Картом, Олександром Бондарем, Володимиром Грабінським, Ігорем Лещимаком, Олександром Федівим та іншими талановитими суддями-організаторами взаємно доповнюючи один одного. Що стосується вищезгаданого колеги, то цікаво, що саме він більше підходить для головсекретарства за високопрофесійністю та… невитриманістю, що відомо давно. І він пройшов непогану школу головсекретарем, на відміну від багатьох сучасних суддів-сумісників- комп’ютерщиків.


- Ви, як і раніше зневажаєте комп’ютери?

 

Так, хоча він стоїть у мене вдома у онуки Юлії. Свого часу моя відмова від пропозиції директора ЛШК Олександра Бодічара освоїти комп’ютер була у перспективі помилкою. Дуже вже був я перезавантаженим, виснаженим: турнір за турніром, вся «текучка» на мені, всі питання учасників –до мене, приходив на тур раніше за всіх і залишав залу пізніше за всіх, а забезпечити на «швейцарках» більш рівномірне завантаження членів суддівської колегії було тяжкувато. До того ж повертався додому, а мене, крім сімейних клопотів, чекала щоденна купа листів, неохватне заочне листування. Розумію, що без , комп’ютера тепер не можна, але все-таки не люблю крайнощів, коли у деяких суддів та гравців він замінює мізки і копітку роботу. Шахи стали іншими, зі своїми плюсами і мінусами.

 

- Із-за комп’ютерізації іншими особливо стали заочні шахи, котрим Ви віддали багато сил і часу.

 

Так. Жаль, що заочні шахи з їх давньою славною історією перероджуються. За листуванням грали і видатні шахісти і десятки тисяч любителів, а зараз грають по пошті «динозаври», по інтернету – нерідко амбіційні конфліктанти з комп’ютерними програмами. Все-таки, маю надію, що технічний прогрес не вб’є людину, а буде помічником в творчій роботі.

- Ви отримали звання заслуженого тренера України за чемпіона світу серед опорників Вадима Бондарця та чемпіонку Європи Галину Лоїк?

 

Фактично не тільки за цих талановитих львів’ян, а за багаторічну роботу і з іншими інвалідами, за те, що «прорубав вікно в Європу». І коли зі мною трапилась біда, паралізувало руки і ноги, саме інваліди кинулись на поміч. В першу чергу Володимир Дурнєв – прекрасна людина і досвідчений незрячий масажист з обширними медичними знаннями і блискучими організаційними здібностями. Він же потім привів свого достойного колегу, невгамовного раціоналізатора Петра Думича і молодого сильного реабілітолога Артура Канюку.

 

- А хто ще Вам реально допоміг?

 

Крім родини, а також залізничників, які мене пам’ятали (я вийшов на пенсію після 40 років роботи в мостостанції в далекому 2001 році), головною ударною силою була і залишається львівська шахова гвардія. Не можу не перелічити тих, хто відвідує мене в скрутний час. Це Адріан Михальчишин, Юрій Вовк, Володимир Грабинський, Володимир Бутурин, Володимир Мелешко, Михайло Козаков, Іван Яремко, Володимир Севастьянов, Роман Тютюнник, Антон Ромашов, Євген Лисенко, Олег Терлецький, Іван Яцишин, Анна Курка, Віталій Крилов та інші. Морально і матеріально підтримали і харківчани Павло Ельянов і Олена Гордополова, кияни Юрій Кошмак і Андрій Баранюк, полтавчанин Володимир Бондар, донеччанин Артем Бриж.
Усім їм я безкінченно вдячний. Маю надію, що зовсім скоро остаточно піднімусь на ноги.