Рахунок ФЗШУ

Членські, турнірні, благодійні внески перераховуються на розрахунковий рахунок Федерації заочних шахів України. Одержувач платежу – ГО ФЗШУ рахунок 26001300239722 в ТВБВ №10026/066 ГУ по Києву АТ"Ощадбанк"; МФО 322669; код ЄДРПОУ 26395770 Увага!

Хет-трик,феєр-плей та Захист двох коней
Написав Дмитро Нагорний   
П'ятниця, 16 січня 2009, 21:23

Рік тому, у четвер, 17 січня, у віці 64 років пішов із життя відомий шахіст, одинадцятий чемпіон світу Боббі Фішер. “Він – епоха в історії людства, як Ньютон, Ейнштейн, Гагарін. Цього року відбулася Генеральна асамблея ФІДЕ і Всесвітня шахова Олімпіада в німецькому Дрездені, де було вшанувано пам’ять Фішера. Також маємо намір видати книгу, відкрити музей ФІДЕ, де буде експозиція, присвячена Боббі Фішеру”, – каже президент ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов. Ми маємо різні думки та факти з життя цього славнозвітного шахіста. На Ваш погляд стаття  Дмитра Нагорного.

Хет-трик, феєр-плей та Захист двох коней
Як же швидко спливає час. Все було наче вчора, а вже пройшло понад  тридцять років з тих пір, як доля подарувала мені дивовижну можливість зіграти унікальні партії з трьома чемпіонами світу: Робертом Фішером, Анатолієм Карповим і Яковим Естріним. Заочні та очні. Але про все по порядку. Восени 1974 року після навчання в Севастополі мені випало «задоволення» проходити строкову службу в ВМФ водолазом рятувального човна на Камчатці. Наче у пісні «А если очень повезет тебя дорога приведет на Тихоокеанский флот». На щастя, таке «везіння» для наших хлопців уже завершилось. В той час у мене був третій розряд і величезна любов до гри мудрих. І ось якось я вирішив написати листа в Москву до ЦШК на ім’я тодішнього директора Віталія Батуринського, з проханням щоб нашому екіпажу організували матч за листуванням з кимсь з майстрів. А щоб це вигляділо більш солідно я свій рятувальний буксир - СБ-43 «перейменував» у крейсер «Михаил Чигорин». Написав, що у нас майже всі грають у шахи і ця непересічна подія популяризуватиме нашу улюблену гру. Ну, й на всяк випадок назвав себе комсоргом корабля. Насправді ж все було зовсім навпаки, - я був єдиний хто вмів більш-менш пристойно переставляти фігури і ніколи не був комсомольцем. Досить швидко мені прийшла відповідь від Якова Евентова, тоді одного з провідних шахових функціонерів, повідомивши, що з нами дуже хоче зіграти чемпіон світу в грі за листуванням Яков Естрін. Так згодом і почався наш унікальний матч який в центральній радянській пресі коментував Михайло Ботвіннік, а в газеті Тихоокеанського флоту «Боевая вахта» - Юхим Геллер. Десь за пів року було зроблено десяток ходів і перед дальнім походом корабля в район Гавайських островів прийшов черговий лист з Москви. Після 1.е4 е5 2.Кf3 Kc6 3.Cc4 Kf6 4.Kg5 d5 5.ed Ka5 6.Cb5 c6 7.dc bc 8.Ce2 h6 9.Kf3 e4 10.Ke5 Cd6 Тут тодішній чемпіон світу зіграв 11.f4 Цікаво, що у мене була невеличка книжка по теорії дебюту саме Естріна де він аналізував тут 11.d4, а про зроблений хід лише повідомляє, що так теж можна грати. Ось ця позиція і стала об’єктом мого аналізу на протязі майже пів року. Але як же мені це знадобилось. Тим часом корабель знаходився у точці в радіусі декількох міль від нашої атомної субмарини яка в повній боєготовності з ядерними ракетами несла чергування на великий глибині. Це відомі ревучи сорокові широти, сама неспокійна точка самого великого океану в світі, який якийсь жартівник назвав – Тихий… Там качки менше п’яти балів майже взагалі не буває. Так ось ми вирішили провести турнір за звання чемпіона світу на ревучих широтах! Грати було з ким, адже на час дальнього походу екіпаж корабля збільшився вдвічі. Серед прикомандированих мічманів і офіцерів вистачило любителів мудрої гри. Грали ми магнітними маленькими шахами і у фіналі моїм суперником був Олександр Фурман, тоді молодий лейтенант медичної служби з Ленінграду. Він племінник відомого гросмейстера, тодішнього тренера Анатолія Карпова Семена Фурмана. У Олександра був перший розряд і два кандидатських бали, але мені вдалося його перемогти і стати чемпіоном. Напевно, в тих краях ні до не після в шахи більше не грали.  А невдовзі по сигналу «SOS» корабель пішов рятувати терплячу лихо яхту. Як пізніше з’ясувалось, вона належала сину тодішнього президента Філіппін Фернандо Маркоса. Його звали Енріко і з ним була чарівна супутниця. Знявши з яхти, ми взяли їх до себе на борт, а згодом передали на американський фрегат. Енріко запросив мене до них і запропонував гроші. Звичайно, подякувавши я відмовився, а тут зі словами «русо» мене покликали в ходову рубку і протягнули телефон, сказавши – Маркос! У трубці почувся голос президента Філіппін, але моє «знання» англійської мови, на жаль не дозволило нічого зрозуміти. Напевно, він дякував. Я лиш видав: - Маркос енд Фішер вері гуд, гудбай. У відповідь я почув ез і щось ще, і майже одразу на вельми пристойній російській мові: – «Здравствуйте, президент Маркос сказав, що ви мене знаєте і попросил сиграть с вами в шахматы». Ось так, не більш не менш. Для мене це був шок. Я не думаючи, автоматично відповів, що залюбки.  «Починайте», запропонував Боббі. Я відповів, що хотів би зіграти чорними. «Ну тоді, як у вас кажуть, е2-е4», схоже з посмішкою промовив Боббі. Я навіть не попросив у них шахи, хоча, тоді слово чесс навряд чи б згадав. Та й чи були у них шахи? Я стою в рубці бойового американського корабля і граю наосліп в шахи з Робертом Фішером по телефону… Іноді мені й самому здається, що це містика якась…Ніхто нічого не може зрозуміти. Десь за декілька хвилин ми дійшли до знайомої позиції і на одинадцятому ході Боббі миттєво зіграв як і Естрін. У районні тридцятого ходу в рівній позиції у мене несподівано вирвалось вголос – мабуть ремі, що по німецькі – нічия. «О ез, да, мир» почулось в трубці. «Ви чудово граєте, хто ви, звідки»? – Я відповів, що з України, з Києва! – «О, Київ! Мені Гуфельд казав, що це найкрасивіше місто в світі», відповів Фішер і після паузи додав – «Коли будете вдома, покладіть будь ласка від мене квіти на могилу Леоніда Штейна. Це був видатний шахіст»…

А коли корабель стояв на базі в рідній Авачинській бухті, відпочиваючи після дальнього походу, на Камчатку прибув чемпіон світу Анатолій Карпов. Знаючи про наш матч з Естріним, він захотів зустрітися зі мною і побувати на нашому «крейсері». Тут таке почалось… До нас примчався з Владивостока командувач Тихоокеанського флоту. Йому було не до жартів. Розголос серйозний, – їде улюбленчик Леоніда Брежнєва, а крейсера «Михаил Чигорин» не існує в природі… «Що ти наробив?», запитує мене командувач. Я запропонував тимчасово БПК «Гордый» перейменувати в потрібну нам назву, а з усіх військових частин та кораблів Далекого Сходу звезти на «Михаил Чигорин» всіх тих хто вміє пристойно грати в шахи. А ще з десяток найкращих шахістів Петропавловська-Камчатського тимчасово «зробили офіцерами»… Ми Карпову такий прийом  влаштували, що він був у захваті і пишався нашим екіпажем. В тому сеансі чемпіон світу більше партій програв ніж виграв… Коли в нашій зустрічі він підійшов до мене і побачив знайому позицію, то перед тим як «штовхнути» 11.f4, подумав хвилини три – для сеансу одночасної гри це астрономічний час…  На 39 ході в абсолютно рівній позиції чемпіон світу запропонував мені нічию. Командувач наш після цього став віце-адміралом, командир корабля – капітаном ІІІ рангу, а мені дали відпустку і присвоїли звання – старший матрос! Після трьох років упертої боротьби також нічия була в нашій партії з Естріним. Час невблаганний. Пішли від нас багато учасників цієї події. А захист двох коней вірою служив мені в багатьох поєдинках заочних змагань. Я з першого ходу пропонував цілий варіант і частенько суперники погоджувались. Але жоден так і не зміг у мене виграти, хоча більше чемпіонів світу серед них не було. Та й зараз менше грають 1.е4, а 3.Сс4 взагалі вийшло з моди. Лише зовсім нещодавно я «розколовся» Карпову, що ми тоді його «розвели». Він й досі не може заспокоїтись від сміху, пригадуючи ті події. Естрін також думав, що грав з великим екіпажем. А з Робертом Фішером у нас були теплі, дружні стосунки. Десять років тому в газеті «Час-Тime» пройшли дивовижні заочні поєдинки читачів з Боббі та Василем Іванчуком, а згодом тексти цих партій з автографами і фото видатних шахістів і моє інтерв’ю з одинадцятим чемпіоном світу вийшло в «Спортивці». Згодом у статті - «Боббі, яким я його знаю» – я написав всю правду про геніального Фішера. А потім була ось ця епітафія…

НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ КОРОЛЬ ЧОРНО-БІЛОЇ МАГІЇ
Якось геніального американського шахіста Роберта Фішера запитали, як закінчилася б їхня товариська партія з Богом? – Напевно внічию, сказав шаховий король, а потім подумавши додав: «Хоча я не знаю як би Бог відповів на мій 1. е2-е4». Напевно, зараз вже знає... 17 січня 2008 року пішов з життя одинадцятий чемпіон світу Роберт Фішер. За іронією долі він прожив лише 64 роки, саме стільки клітинок на чорно-білій дошці... В історії шахів не було і, напевно, ніколи вже і не буде людини дивнішої і загадковішої, ніж він. При його житті про нього складали легенди. Феномен Фішера в його геніальності. До нього непридатні наші звичайні мірки. Він жив у іншому вимірі. Характер Бобі, а саме так його називали і мотивація його вчинків — пекуча таємниця для психологів. Багато з них йдуть по простому шляху. Вони оголошують колишнього вундеркінда і генія божевільним, ставлять йому заочні діагнози (шизофренія, маніакально-депресивний психоз), забуваючи відомий вислів з «Гамлета», що «в його безумстві є своя система». Вважається, що стиль гри шахіста, як і «почерк» будь-якого творчого діяча — письменника, музиканта, конструктора, художника, — відображає його особовий профіль. У Бобі — все навпаки! Його партії виявляють зразок об'єктивного проникнення в позицію. Йому зовсім був не притаманний дух авантюризму, блефу, якими користуються багато інших видатних гравців. Стиль його гри був кришталево чистим – у кожній позиції він намагався знайти лише найсильніший хід. Кар'єра Фішера починалася чудово. Ще у дитячому віці він стає чемпіоном США і приїжджає до шахової столиці світу – Москви. Тут майбутній король у бліц-партіях перемагає всю королівську рать Країни Рад і вносить хаос у шаховому королівстві. На Лейпцігській шаховій Олімпіаді 1960 року юний сімнадцятирічний Бобі, наймолодший гросмейстер планети ворожить свою долю по руці легендарного Михайла Таля: «Наступним чемпіоном світу буде молодий американський шахіст». Фішер не був звичайним хлопцем. Він був природженим вундеркіндом і, як тільки познайомився з шахами, віддався їм цілком, покинувши навчання в школі. Це потім, радянська система назвала його недоучкою і тупоголовим, а цей «безграмотний» геній самотужки вивчив багато мов у тому числі російську, щоб читати радянські шахові журнали і газети. Його суперники – здебільшого академіки і професори при знайомстві з цим дивовижним юнаком проникалися до нього майже містичним трепетом. На початку 70-х років Фішер розгромив у матчах претендентів усіх своїх конкурентів - Марка Тайманова і Бента Ларсена, з фантастичним сухим рахунком - 6:0, а потім Тиграна Петросяна - 6,5:2,5. У 1972 році Фішер переміг у Рейк'явіку десятого чемпіона світу Бориса Спаського - 12,5:8,5 і зійшов на шаховий престол! Він це міг зробити, напевно і раніше, але лідируючи з величезним відривом у міжзональному турнірі, покинув змагання на знак протесту проти того, що організатори не виконали його прохання і не заборонили палити учасникам біля шахівниці. Це зараз, саме завдяки Фішеру таке стало давно нормою. Багато писали про меркантильність Бобі, про його жагу до грошей. Він виріс у країні де шахи не мали державної підтримки і досяг усього самотужки. Будучи професіоналом він жив, звісно від призових та гонорарів. Але попри це, Фішер відмовився за величезні гроші рекламувати цигарки і новий автомобіль, заявивши, що паління шкідливе для здоров’я, а та марка машини підходить хіба що божевільним та самогубцям. Інша схожа історія відбулася трохи пізніше. Коли знаменита компанія «Кока-кола» запропонувала йому дуже солідний контракт на рекламу свого напою, Бобі заявив, що ні за які гроші не стане рекламувати цю отруту...А його радянські суперники, які також були професіонали, але скривали це, робили все можливе по вказівці Кремля, щоб не допустити американця до трону. Хто не приймав подібних правил миттєво ставав невиїзним. Саме Фішер першим звинуватив наших шановних гросмейстерів у зговорі, коли вони навмисно програвали один одному. Саме після цього, замість турніру претендентів з’явились матчі.

Найпопулярніший міжнародний шаховий журнал «Chess Informant» визнав Фішера «шахістом XX століття». В опублікованому їм світовому рейтингу-опитуванні, в якому прийняли участь провідні фахівці і гросмейстери Фішер, випередив усіх – Каспарова, Алехина, Таля, Ласкера, Капабланку, Смислова, Карпова та інших суперзірок шахів. Більше трьох десятиліть поклонники Каїси ставили одне і те ж запитання: чому Фішер у розквіті сил добровільно покинув шахову сцену? Існують різні версії. Двадцять років Фішер не сідав за дошку, а в 1992-му в Югославії на острові Светі Стефан відбувся так званий матч-реванш Фішер – Спаський, який знову приніс доволі легкий успіх  американцю. Після цього в США на Фішера було заведено кримінальну справу. Перший його злочин полягав у тому, що він грав, не дивлячись на санкції ООН, введені тоді проти Югославії. А другий - з трьох мільйонів доларів, які Бобі отримав за перемогу в цьому матчі, він не заплатив ні цента податків. Перед тим американський мінфін прислав йому заборону на проведення матчу у зв'язку з економічним ембарго проти Югославії. Але Фішер, відомий своїм нонконформізмом, плювати на це хотів - і дійсно у присутності журналістів порвав офіційний лист і попльовував на клаптики. Само по собі порушення ембарго, чревате 10 роками в'язниці, могло б зійти чемпіонові з рук, але плювки Вашингтон образили. Насправді Фішер уже десятиліттями кривдив Білий Дім - виступами проти війни у В'єтнамі та ідеями про те, що білим треба повернутися до Європи, чорним - до Африки, а Америку залишити індійцям. Особливо образливо було те, що це казав єдиний американський шаховий чемпіон, чия перемога над радянським чемпіоном Борисом Спаським стала гучним епізодом холодної війни, принісши йому небачену славу і зробивши символом американської інтелектуальної переваги. Останні роки свого життя Бобі жив у Ісландії, незважаючи на переслідування американських спецслужб. Держдепартамент США направив Ісландії вимогу видати Фішера, але ті її гордо відхилили. На острові з тріумфом зустріли чемпіона, який миттєво став у країні гейзерів найпопулярнішою людиною. Бобі також любив Ісландію, де став чемпіоном світу. Він не раз туди раніше їздив, там у нього були друзі. Взагалі, не дивлячись на свій характер, його дуже любили. Він все-таки переміг американських чекістів, які, очевидно, були ще більші психи, ніж він. Нашли з ким воювати... Людство віками не може вирішити, що ж таке шахи: спорт, мистецтво чи наука? А все дуже просто. Коли грав Таль – це мистецтво, коли комп’ютер – наука, а коли Фішер – спорт! Він добився найбільших вершин: жоден шахіст не мав таких досягнень, але так  створена людина, що її мозок не може суперничати з комп’ютерами: груда металу з його гігабайтами та процесорами, аналізуючи мільярди варіантів на секунду прийшла у шахи... Фішер якось сказав: «Ось уже понад тридцять років старі, класичні шахи вмирають. Мало того що всі партії підготовлені заздалегідь, всі ходи давно завчені напам'ять, так майже всі матчі і турніри – договірні. Я думаю, скоро мої шахи стануть дуже популярними! Ця гра, в якій початкову розстановку всіх фігур методом випадкових чисел визначає комп'ютер. Вона вимагає високого інтелекту, а не грошей або зв'язків, як старі шахи, які знаходяться під контролем Міжнародної шахової федерації. Ці старі шахи, вся ця шахова політика мене абсолютно не цікавлять! Втім, у старих шахах у мене залишився єдиний – останній інтерес. Я збираюся довести, що матч Карпов - Каспаров у 1984–1985 роках був інсценований, підготовлений КПРС і КДБ. І я доведу це!» Несамовитий фанатик, полонений шахів... Фрідріх Ніцше сказав: "Коли ти заглядаєш у безодню, сама безодня заглядає в тебе". Спостереження великого філософа чудово підходить до одинадцятого чемпіона світу! Бобі ще в юному віці заглянув у безодню шахів, віддався повністю магічній грі, вклав у цю справу всю душу! І опинився навіки втрачений для решти всього світу. Його фізичне проживання у просторі та часі стало лише видимістю, оболонкою дійсного «Я», яке опинилося у владі шахових богів. Фішер жив лише шахами, цією дивовижною чорно-білою грою без компромісів, де немає місця лицемірству та брехні. Інший світ для нього не існував. Його ідеї були такими чистими! Він йшов тільки вперед, без будь-яких компромісів! Він був поглинений тільки грою! Такі, як Фішер, народжуються тільки раз. Він у шахах зробив набагато більше для всіх, ніж для себе. Для себе він не отримав нічого. З його смертю шахи втратили ауру Великого Гравця. Але його блискучі ідеї, його феноменальні партії залишаться назавжди. Кажуть, що нічого вічного не буває. Неправда. У шахах є вічний шах і буде вічна пам'ять шахового королівства про свого короля, найвидатнішого шахіста в багатовіковій історії цієї наймудрішої гри на планеті.
Дмитро НАГОРНИЙ

Натисніть для перегляду!
Натисніть для перегляду!
Натисніть для перегляду!